У цьому році, Тетяна Лазарєва принесла нашій збірній першу олімпійську путівку

- Яким був для вас рік, що минає?
- Це був важкий рік. Я тільки в лютому прийшла на перше тренування і що б прийти у форму, довелося чимало попрацювати.


- Восени ви завоювали свою третю олімпійську путівку. З яким настроєм їхали в Стамбул?
- Звичайно хотілося добути ліцензію і потрапити в призери. Але я розуміла, що конкуренція дуже висока. До того ж були різні погляди на мою готовність - я була готова, але просто давно не боролася на змаганнях такого рівня. Були і внутрішні переживання, я розуміла, що непросто буде потрапити навіть до десятки. Загалом, розраховувала на важку боротьбу, так і вийшло.

- Наскільки результат на подібних змаганнях залежить від сітки?
- Зараз, коли правила змінилися, і в тебе важка сітка то існує шанс поборотися хоча б за третє місце. Тому, що в минулому олімпійському циклі, коли були трійки, то якщо потрапиш в трійці на одного сильного то вже не маєш можливості втішатися. Тому якщо ти готовий, то при будь-сітці можна боротися аж до фіналу за третє місце.


- А з клінчем вам щастить?
- Ось на цьому Чемпіонаті Світу мені пощастило з клінчем. Раніше зі мною такого не було. Один і то рідко випадає, а тут за фінальні сутички три клінча в мою сторону вийшло.


- Ви вивчаєте майбутніх суперниць перед важливими стартами?
- Звичайно, намагаюся хоча б знати техніку противника.


- І де вам психологічно легше боротися вдома чи на виїзді?
- Наприклад на Чемпіонаті України складно виступати, тому, що ми всі наборюємося на зборах, знаємо один одного. Суперниця ще тільки думає провести прийом, а ти вже знаєш, що вона зробить. Тому боротьба виходить рівна. А на міжнародному рівні ти не часто зустрічаєшся з однією і тією ж спортсменкою, тому є можливість провести обманний маневр.


Я б не сказала, що на Світі психологічно складніше. Навпаки на світі навіть легше. З'являється спортивна злість, якщо ти вже сюди потрапила, то повинна довести, що не дарма приїхала, що ти дійсно сильна. І борешся на такому підйомі, на місцевих змаганнях такого звичайно ж немає.


- Як вас зустріли вдома після повернення з Туреччини? Хто ваші найвідданіші вболівальники?
- Через тиждень після повернення була прес-конференція в Донецьку.
Мама і брат, єдині, хто з моїх рідних живе в Україні, всі інші родичі в Туркменістані. Ось вони, мама і брат - головні вболівальники.


- Всередині країни у вашій вазі досить гостра конкуренція, є і досвідчені суперниці і зовсім юні. Кого вважаєте найбільш серйозною суперницею?
- Я кожного сприймаю серйозно. Тому, що насправді суперниці не прості, в моїй вазі є чоловік п'ять таких. У Європі теж досить сильних супротивників, але звичайно важливо пройти відбір тут, а потім вже буде видно, як ти готовий.


- Цього року ви вже не будете ніде виступати, тому можна поговорити про плани на наступне півріччя.
- За планом Красноярський і Київський турніри, а далі я не заглядаю. Все вирішиться  на Чемпіонаті Україні, від того, як я виступлю і залежатиме мій подальший графік. Звичайно хотілося б для себе поїхати і на Чемпіонат Європи.


- Який ваш розпорядок дня поза змаганнями і зборами?
- вдома тренуюся п'ять разів на тиждень. Я зараз трошки на спаді, але вже відпочила після ЧС і приступила до підготовки.


- Як збираєтеся зустрічати свята?
- Новий рік святкуватиму вдома з родиною та дітьми.


- А сини вже вибрали спортивну стежку?
- Старший поки ходить на гімнастику, наразі у нього такого потягу «тато, хочу у тебе тренуватися» - немає. У принципі йому лише шість років і ставити питання ще рано. Але ми вирішили, насильно не примушувати, хай займається тим, що йому подобатися. Нехай сам вибирає, адже якщо ти вже захопився серйозно спортом то - назавжди, це як хвороба, і хто б тобі, що не говорив, шляху вже не зміниш. Свого часу моя мама, наприклад, була проти, що б я займалася боротьбою. Але якщо людині подобатися, то вже нікуди не дінешся.

Олександра Васильчук

http://ukrwrestling.com/